Більше сотні людей прийшли на херсонський залізничний вокзал, аби зустріти живу легенду нашого плавання, володарку чотирьох золотих і однієї бронзової медалі на Паралімпіаді в Бразилії Єлизавету Мерешко. Втомлену, але щасливу Лізу засипали квітами і вітаннями перші особи міста та області, рідні, друзі, вболівальники. Вона зізналася, що дуже виснажена змаганнями у Ріо-де-Жанейро. Видно також було, що така подекуди надмірна увага її теж зморила, а тому єдине її бажання — якнайшвидше відпочити від усього. Утім, на декілька питань кореспонденту «Нового дня» Ліза все ж погодилась відповісти.
— Ліза, які враження від першої і одразу такої тріумфальної Паралімпіади для Вас?
— Мені дуже сподобалася Бразилія, а особливо тамтешні привітні і добрі люди. Волонтерів було надзвичайно багато, вони в усьому допомагали. Жодних проблем з транспортом, проживанням. Та що там, все було ідеально!
— Яка з медалей найцінніша для Вас?
— Знаєте, хоча я і здобула чотири «золота», але найдорожча для мене — бронзова, бо вона була першою.
— Спостерігаючи за тим, як Ви готуєтеся до старту, складається враження, що абсолютно не хвилюєтеся…
— Та все просто — я намагаюся не показувати свого хвилювання. Допомагає відволіктися від переживань цілковите зосередження перед запливом.
— Після завойованої Вами другої золотої медалі Херсонське обласне відділення Національного олімпійського комітету України ініціювало створення у Херсоні муніципального басейну імені Єлизавети Мерешко. Ви щось знаєте про це?
— Поки що я просто знаю про цю інформацію. Дуже сподіваюся, що вона залишиться не просто ідеєю.
— Як Ви вважаєте, такий неймовірний, рекордний успіх паралімпійської збірної якось вплине на стан спорту в країні?
— Хочеться, щоб про нас пам’ятали не раз на 2—4 роки, а постійно. Нам потрібні умови кожного дня — ті ж пандуси, врешті-решт. Думаю, для нас головне, щоб люди не забували: серед них живуть такі, як ми — люди з особливими потребами.
Максим ЛОЗОВИЙ.
