Про жахливу за своєю цинічністю історію старенької бабусі загиблого учасника АТО з Олешківщини розповів на своїй сторінці у соцмережі Василь Паламарчук:
Всім доброго вечора. Не хотілося писати нічого такого перед святами, але таке паскудство і скотство можливо тільки у нас, і це я ще підбираю слова і терміни. Дочитайте до кінця. По суті: 9-го грудня 2015 рок, в зоні АТО біля с. Опитне на фугасі підірвалася «беха», тоді загинуло двоє бійців з 93-ої бригади, один із них це Олексій Болдирев «Малиш», уродженець с. Великі Копані. Із рідних у нього залишилася бабуся, 37-го року народження, яка його і виховала. Ні дружини, ні дітей, ні батьків. На момент смерті Олексія, з документами був повний безлад, похоронка прийшла з іншим прізвищем загиблого і адресована вона була не бабусі, у військовому квитку хтось вирвав чотири сторінки, паспорту не було і невідомо де він його отримав, не було і інших документів необхідних для оформлення допомоги після загибелі бійця. Як Ви розумієте в свої 80 років бабуся зібрати всі ці документи не взмозі. Вона звернулася за допомогою, і я почав збирати всі необхідні документи. Велечезну допомогу надала Великокопанівська сільська рада, Олешківський військовий комісаріат та районний РАГС. Потім був суд, який виніс рішення, де чітко визначив, що бабуся і онук є родичами, визначив правильне прізвище загиблого, та статус бабусі, яка пербувала на утриманні в онука. Рішення суду було ще 26.11.2016 року, при цьому, всі зацікавлені особи не заперечували проти задоволення позову, в тому числі і представник Херсонського обласного військомату. Все чудово, рішення суду до стосу інших документів і до обласного воєнкомату, який повинен направити їх до Києва. І тут почалося. Область надала офіційну відмову в направленні документів на Києв, мотивуючи це тим, що боєць знаходився в стані алкогольного сп’яніння під час загибелі. На мої доводи, що ні тверезий ні п’яний не взмозі зупинити вибухову хвилю після підриву на фугасі, ніхто не зважав. Посилання на норму права, яка чітко визначає, що відмова можлива, якщо загибель військовослужбовця знаходиться у причинному зв’зку з алкогольним сп’янінням, і це не наш випадок, що підтверджується службовим розслідуванням, теж без результатно. Це війна, і їздити по полям на морозяці на броні, це не в кабінеті соплі жувать, випили хлопці, тай випили. Але до загибелі це ніяк не стосується. Далі було відкрите кримінальне провадження, за фактом неналежного виконання працівниками обласного воєнкомата своїх обов’язків. І о диво. Виявляється, відмова була не із-за сп’яніння а тому, що якийсь документ не надали. Ну добре, продублюємо, надали нових, направляйте. Але кримінальне провадження ніхто не закрива… І тут подарунок на Новий рік: на цьому тижні Міністерство Оборони України подає апеляцію на рішення суду, яке винесено більше року назад. Ціль проста, врятувати військових чиновників від кримінальної відповідальності, шляхом скасування рішення суду. І тоді дії військових чиновників це не злочинна недбалість і цинізм, а далекоглядність і вміння передбачити ситуацію. Це для простих смертних поновити строк апеляційного оскарження через рік — не можливо, а для міноборони — раз плюнути, вони ж захищають інтереси держави, від жінки, якій 80 років, яка втратила свого онука на війні, якого виховала разом з чоловіком, і єдина провина її в тому, що вона дожила до цього моменту. Я не знаю, про, що думали ті, хто готував і підписував апеляційну скаргу, напевне про те, що бабця на отримані гроші поїде на відпочинок чи купить собі машину, чи шубу, це ж те, чого їй в житті не вистачає. Я ще дуже хочу побачити ту особу, яка прийде в суд і буде підтримувати апеляційну скаргу. Всіх запрошую сходити подивитись, я обов’язково повідомлю про дату і час судового засідання. Ця ситуація сильно піднімає авторитет міноборони, я прямо відчуваю дух патріотизму серед нашого населення… Чекаємо суду, бережіть себе.
П.С. Щоб пролита нами кров не була марною, нам не залишається нічого, крім як пролити ще більше.
